На території села Степного освіта була започаткована в 1907 році. Спочатку це був один клас, потім два класи, в яких навчалися діти різного віку. Навчання вели служителі церкви.

     В 1909 році жителів Степного (Степної) спіткала страшна біда: велика пожежа знищила половину будівель, хати були в основному глиняні, вкриті очеретом. Такою ж хатиною була і школа, це приміщення до цього часу знаходиться по вулиці Першотравневій.

     1926 рік – в селі відкривають початкову школу і старшу. Вона розміщувалась у двох одноповерхових приміщеннях. За спогадами старожилів, школа будувалася на кошти жителів, своїми силами.

      У великому приміщені було спочатку три класні кімнати, потім чотири. У меншому будинку було два класи і кімнати, в яких жили вчителі.

    В роки воєнного лихоліття, навчання проходило у будинках жителів села по вулицях Першотравневій і Жовтневій, бо шкільні приміщення були зайняті окупантами. Навчання в роки війни зводилось до читання, письма, арифметики, було введено такий предмет як Закон Божий.

    У післявоєнні часи село відбудовується, збільшується кількість населення. Шкільне приміщення вже не могло вмістити всіх учнів. Сільська громада піднімає питання про будівництво нової школи. (Копія документа прикладається у додатку.)

   У 1974 році було збудоване нове приміщення – двоповерхова будівля із спортзалом, комбінованою майстернею, об лаштованим харчоблоком, навчальними кабінетами фізики, хімії, біології, обслуговуючої праці, медичним кабінетом.

      З 1975 року по 1988 рік школа була двохступенева, навчалися учні 1-8 класів, середня наповнюваність класів становила 24 учня. Для тих хто працював і прагнув здобути освіту, діяла вечірня школа.

      За цей період було випущено 347  випускників, які здобули базову загальну освіту. З 1989 року школа стала трьохступеневою. Діти мають  можливість отримати повну середню освіту. На сьогодні маємо 20 випусків учнів, які здобули повну загальну середню освіту – 283 учні (в середньому у старшій ланці наповнюваність класів становила 14,5 уч.). із золотими медалями закінчили школу у вказаний період 16 випускників, із срібною – 12 випускників.

   Ми пишаємось кожним випускником нашої школи, який здобув професію, займається любимою справою, став доброю, порядною людиною. Але особливо хочеться відзначити тих випускників, які мають особливі сторінки своєї біографії.

     Випуск 1971-1972 навчального року – четверо учнів обрали професію вчителя: Метеленко Любов, Пасконіна Тетяна, Зражевська Олена, Рожков Леонід (перша вчителька Коломієць (Стрижак О.І.), класний керівник Кольцова В.І.). Став відомим лікарем-онкологом Матвієнко Ігор. Дудун С. і Клепченко О. стали інженерами.

     Доля розпорядилася по-своєму: після закінчення Запорізького педагогічного училища, Рожков Леонід вчителював у Новій Каховці, звідки і був призваний до лав Радянської Армії, Даля закінчував військове училище. З 1983 по 1985 роки брав участь у війні в Афганістані в званні капітана. В 1990 році під час зустрічі з учнями нашої школи він розповідав про особливості тієї війни, про молодих юнаків, які на заклик своєї Батьківщини йшли виконувати інтернаціональний обов’язок (як тоді говорили), а повернувшись на Батьківщину, вони виявились нікому не потрібні з високими ідеалами. Бо мінялась політична обстановка і в країні, і в світі. З розповіді Леоніда – „Я пишаюся тим, що солдати, які були під моїм командуванням, чия доля залежала від рішення, яке приймає командир, залишилися всі живі. Мені не соромно і дивитись матерям в очі.”

    Це говорить і про високі людські якості, і про військову майстерність. Рожков Леонід має бойові нагороди. Після повернення з Афганістану служив на Україні у Володимир-Волинському, Ізяславі, потім у Бурятії, далі у Читі (уже в чині майора). Закінчив службу у Новосибірську викладачем Новосибірського воєнного інституту – звання підполковник. Зараз у відставці. Має сина Федора, який продовжив справу батька.

     Як ми бачимо почав свій трудовий шлях з учителювання, на війні солдатам був і командиром, і батьком, і наставником. Закінчив трудовий шлях викладацькою діяльністю.

      Яскравий слід в історії школи і села залишила вчителька початкових класів Лапенкова Антоніна Іванівна, нині методист відділу освіти Запорізької районної держадміністрації.

     Антоніна Іванівна – була і залишається учителем. Саме цій професії вона присвятила своє життя, саме ця професія вимагає постійної творчості, невтомної роботи думки, величезної душевної щедрості, любові до дітей, безмежної вірності справі. Своєю самовідданою, подвижницькою працею Ніна Іванівна здобула глибоку вдячність і повагу односельців. Про неї можна сказати, що вона сама «горіла» на роботі і своєю невтомною енергією запалювала інших. Саме вона ділилася з молодими колегами секретами педагогічної майстерності, допомагала і підтримувала їх в роботі. Учні Ніни Іванівни завжди відрізнялися неординарністю мислення, активністю у позакласних заходах, високим рівнем навченості.

  Згадаємо педагогічну спадщину В.О.Сухомлинського, де провідною ідеєю виховання є синівська вірність Вітчизні, землі, народу. Справжнє народження дитини, як громадянина, мислячої, натхненної благородними ідеями особистості і трудівника, борця за торжество правди і щастя відбувається тоді, коли людина відчуває себе часткою народу, і в ній, як сонячний промінь у краплі води, відображається багатовікова історія цього народу, його велич і слава, його любов і надія.

   Саме Ніна Іванівна стояла біля джерел народознавства. Посвята учнів у козачата було не просто святом – це  було величезне театралізоване дійство, у якому брали участь і учні, і батьки і громадськість села, запрошений владика Запорізької і Мелітопольської єпархії, який провів обряд посвяти у козачата. І все це задумала, організувала і провела Лапенкова Н. І.

    Вона дала поштовх до вивчення народознавства. Утворюється клас «Калинчата» (класовод Селіванова Л. І.). Вчитель поставила за мету вивчення українських звичаїв, традицій, усної народної творчості, етнографії. Матеріал систематизовано за тематичними блоками «Рід, родина, Україна.»

    Кіріян Т. І. вивчення народознавства поєднувала із складанням віршів, поетичні збірочки кожного класу вчителька старанно зберігає, підтримує талант кожного учня, є  публікації у дитячих газетах.

    Добровольська Л. С., ставши класним керівником, поставила за мета вивчати історію українського народу через пісню, обряди. Можна назвати її уроки «практичне народознавство», тому що діти вишивали, в´язали, плели, вистругували і розмальовували дощечки – це була майстерня народного умільця.

    В середній ланці народознавство вивчалося на історії українського козацтва, тематичні вечори, конкурси (вчитель Стрижак З. Г.). Козацьку звитягу учні показували у вже ставшим традиційним конкурсом «Козацький гарт»  (вчитель Надтока О. І.).